Іноді буває цікаво зазирнути в минуле, і прочитати прогнози футурологів того часу, що роблять ставку на ту чи іншу технологію, яка надалі або розвивається, або ж помирає. Цікавим з цієї точки зору є такий популярний і нині засіб комунікацій, як пневмопошта.

Пневмопошта являє собою транспорт для переміщення за допомогою потоку повітря спеціальних капсул з кореспонденцією та невеличкими предметами системою трубопроводів. Зазвичай пневмопошта діє в межах однієї будівлі або, що зустрічається рідше, - одного міста.

Почнемо нашу розповідь про пневмопошту з невеличкого екскурсу в історію. Перша згадка про систему транспорту, схожу на пневмопочту, зустрічається ще в далекому 1792 році. У той час на 50-метровій дзвіниці Віденського Собору Святого Стефана була зведена труба, якою за допомогою стисненого повітря передавалися письмові повідомлення про пожежі, що помітили у місті.

Винайдення пневмопошти пов'язують з ім'ям винахідника поштової марки - Роуландом Хіллом, який в 1836 році запропонував проект переміщення поштових повідомлень крізь систему підземних труб. Але його цікава ідея була втілена в життя лише у 1854 році в Лондоні. Лінія пневмопошти в 200 метрів з'єднувала будинок фондової біржі з міським телеграфом. А через 8 років була запущена лінія між лондонським вокзалом Істон та поштамтом Кемпден.

Але тодішня технологія була дуже недосконалою, лінії дуже часто ламалися, тому їх незабаром закрили. Проте, це було лише початком - тією або іншою мірою проект показав себе з позитивного боку. Пневмопошта як засіб оперативного доставлення повідомлень була дуже привабливою, і в 1862 році, після вдосконалення проекту, в експлуатацію було введено ще декілька ліній. Швидкість пересилання повідомлень на ті часи була майже революційною - патрон з повідомленням долав відстань у 300 метрів за 10 секунд. Звичайно ж, телеграф міг би зробити це швидше, проте оригінал документа або, припустимо, кілька монет по ньому не перешлеш, та й його використання було далеко не завжди зручним. Тому слідом за Англією винахід почали використовувати й інші країни.

У Берліні до 1875 року пневмопошта поєднала 15 поштових відділень. При цьому максимальна довжина ділянки пневмопошти становила 12 кілометрів, яку контейнер долав за 35 хвилин. У Парижі пневмопошта отримала ще більший розмах - вона об'єднала всі відділення пошти і телеграфу, а загальна довжина ліній передачі складала близько 500 км.

Пневмопошта існувала також в Італії, у Франції та в Австрії, і навіть в Росії. Вона успішно використовувалася на деяких поштамтах Москви і Санкт-Петербурга, але діяла лише всередині будівель.

На початок XX століття пневмопошта поширилася по всьому світу. Але технічний прогрес, винахід телеграфу і телефону знизили значення паперової кореспонденції та необхідність її термінового доставлення. Останні працюючі пневмопошти були в Парижі та Лондоні. Останньою міською системою пневмопошти, що збереглася до наших днів, є Празька, яка функціонувала з 1889 року. Власник цієї пневмопошти, Telefonica O2 Czech Republic, так і не зміг знайти покупця, який мав би можливість відновити її після руйнівної для багатьох муніципальних мереж Європи повені в 2002-му році, і зараз поступово відновлює її самостійно. Відновити 55 кілометрів труб, компресорні та колекторні станції, герметичність всієї системи ...

Вигоди використання пневматичної пошти очевидні: поштові автомобілі в години пік можуть рухатися Прагою зі швидкістю менше 20 км/ч. Капсули «летять» трубами набагато швидше, причому в будь-який час доби. До того ж, електрика, спожита пневматичними установками, обходиться набагато дешевше, ніж паливо для автомобілів.

Чималою популярністю пневмопошта користується в Америці, де в 1892 році в Філадельфії побудували першу лінію - між будівлями біржі та головного поштамту. Втім, нічого дивного - для біржі оперативний обмін інформацією був особливо важливим. На доставку кожної капсули з головного поштамту на біржу (відстань 0,5 англ милі) витрачалося 1 хвилина, а на зворотній шлях - 65 секунд. Пневмопошта з'єднувала також головний поштамт зі станцією Пенсильванської залізниці. Тут відстань в 1 милю долалося за 1 хвилину 25 секунд. Незабаром пневмопошта для доставлення листів з'явилися в Бостоні та у Нью-Йорку. 8-дюймові труби були підведені до столів для штемпелювання і сортування листів, причому капсули вміщували по 600 листів. Розгалужена мережа пневмопошти, створена в Нью-Йорку, з'єднувала головний поштамт і поштові відділення. Протяжність найбільшого ділянки становила 5600 метрів, які пошта проходила за 7 хвилин. Щодня за допомогою пневмопошти пересилали до 3 тонн кореспонденції.

Пневмопошта, окрім прямого свого призначення, пропонувалася також для абсолютно фантастичних варіантів використання в якості способу пересилання. Так, на Американській Науковій Виставці в Нью-Йорку в 1867 році був продемонстрований прототип пневматичного метро - по трубі 32,6 м у довжину, 1,8 м в діаметрі за допомогою стисненого повітря переміщувався своєрідний «вагон» з 12 пасажирами. Два роки потому, дійсно, в Нью Йорку такий проект був втілений у життя - лінія довжиною 95 метрів була побудована під Бродвеєм. Правда, проіснувала вона всього декілька місяців, і незабаром була закрита.

Проектів, подібних до цього, так само як і проектів пневматичних ліфтів, існувало безліч, але більшість з них були визнані економічно невигідними та їх розробку булу припинено.

Пневмопошта, яка увійшла у вжиток в 19-м столітті, стала символізувати технічний прогрес, і багато футурологів пророкували цій технології велике майбутнє. Багато хто вважав, що вона буде використовуватися і розвиватися далі. Це знайшло відгук і в футулогічній літературі того часу. Жюль Верн в своєму «Парижі в 20 столітті» описує пневмопотяги, які перетинають океани. А в «Двадцятому столітті» Альберта Робіда подібні потяги повністю замінили звичний залізничний транспорт. І подібних прикладів можна навести ще безліч.

У 1888-му році Едвард Белламі у своїй утопічній новелі «Той, що дивиться назад» описує світ 2000-х як світ, оповитий трубами пневмопошти, яка витіснила магазини і доставляє всі необхідні споживачеві товари за запитом у капсулах.

Незайвим буде також згадати, що, за рахунок того, що пневмопошта найбільш часто застосовувалася у великих корпораціях, то крім прогресу, вона почала асоціюватися з бюрократією. Найчастіше за допомогою пневмопошти демонстрували паперову плутанину, яка панувала в подібних корпораціях. Причому, це клеймо збереглося й донині - згадати лише, наприклад, фільм Террі Гільяма «Бразилія» або ж серіал «Футурама».

До 50-х років XX століття пневмопочту практично повністю витіснили сучасні засоби обміну інформацією. Проте, пневмопочта використовується і зараз, але виключно як засіб передачі документів в межах будівель великих корпорацій. Приміром, пневмопошта просто необхідна у банках, де потрібне пересилання оригіналів документів, або у великих лабораторіях для доставлення проб на аналіз, в деяких урядових установах, торгових супермаркетах (але не для доставлення товарів споживачам, як припускав Едвард Белламі, а для здачі виручки в касах).

Може, й ті острівці використання пневмопошти, що залишилися, незабаром відійдуть в історію - документообіг в банках буде повністю електронним, більша частина платежів буде здійснюватися кредитними картками і про паперові купюри всі забудуть?

А можливо, в найближчому майбутньому, системи пневмопошти будуть незамінним способом транспортування, і не лише документів? Або ж пневмопошта стане таки невід'ємною частиною автоматизації робочого процесу, яка здатна забезпечити безпеку, високий імідж і економію робочого часу.